У "МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ" ТРИВАЄ ВИСТАВКА ОДНІЄЇ З НАЙВІДОМІШИХ ВІТЧИЗНЯНИХ ХУДОЖНИЦЬ
Вона втілювала і осмислювала світ у жанрі наїву і стала прикладом вірності творчості в собі. Феномен Приймаченко в своєрідному сполученні традицій народного мистецтва і особистої манери без тиску панівної ідеології.На виставці представлено понад 300 творів із Національного музею народного декоративного мистецтва, де загалом зберігається 651 екземпляр «її власної реальності — небаченої, дивовижної, незбагненної». А також альбоми з малюнками в її улюбленій техніці гуаші з насиченими кольорами та авторська неполивана кераміка.
У творах Приймаченко своєрідно відображені сталінські репресії, відлуння війни, кукурудзяна кампанія Хрущова, космічні звитяги і пам’ять про Чорнобильську трагедію. У її відгуках на актуальні теми немає радянської пропаганди, хоч очільники держави використовували творчість, щоб дивувати західний світ тим, як може сформуватися жінка-митець в умовах радянського села.
У дитинстві вона перенесла поліомієліт — одна її нога була на 10 см коротшою. Але Марія зустріла любов, народила сина. Останні 8 років, прикута до ліжка, вона малювала, як і все життя, лівою. У СРСР до 1980-х шульг примусово перенавчали.
До початку ХХІ століття Марія Приймаченко ствердилася як національний бренд. Її твори не просто сучасні, вони модні, і настільки, що справа доходить до копіювання, як це нещодавно трапилося з фінською дизайнеркою. Їй довелося вибачитися у пресі за свій плагіат для авіакомпанії. До речі, авторські права на роботи Приймаченко належать онукам, а право на оприлюднення — музею. Вартість робіт Приймаченко зберігає капітал завбачливих колекціонерів, вона перевищує, кажуть, 5 тисяч доларів.
Хронологія представлених на виставці робіт стартує з другої половини 1930-х, відколи вони набули музейного статусу. Малюнки досить агресивні з акцентованим чорним контуром. Художниця зображує тварин, птахів, слонів, крокодилів… Може, таким чином вона протистояла Злу в зовнішньому світі? Чи так боролася з демонами в собі, розмальовуючи оскалених і скажених звірів наївними кружальцями, квіточками, від чого вони втрачали свій шал? До того періоду належать ескізи до опери «Запорожець за Дунаєм», в які вона додає ложі з глядачами. А на сцені — пейзаж з лелеками, господарський двір… Приймаченко по-сучасному поєднує кольори, волюнтаристськи порушує масштаб, що було звичним для тогочасних знаних західних художників.
Знакові малюнки 1937 року «Звірі судяться» з трійкою сталінських суддів і «Хорошо пишу не спішу» — зважаючи на контекст, йдеться про наклеп.
1960-ті позначилися гармонійнішими творами, зокрема пейзажами. На малюнках відтворено теми часу — «Молодий кукурудзяний павич». За серію робіт 1961 року «Людям на радість» мисткиня отримала Шевченківську премію.
Поруч із «Крокодилом морським» вона змальовує багато фантастичних істот. Наприклад «Хирун», схожий на жирафа, «Ушатка» або така собі «Зубрівка»… Як відгук на соціальні відчуття — «Пісня на могилі невідомого солдата». Знаковою стає робота 1965 року «Слава Україні»: на зеленому пагорбі з квітами — українка зі стрічками. У 1984-му її відчуття гори Тараса в Каневі. У 1988-му — «Пам’яті Чорнобиля» з вогняними квітами.
З кінця 1970-х з’являються її великі роботи з квітами. У підписах додалося іронії. «Мільярди літ прогуло, а таких мавп не було», «Космічний перець». Або побутові сценки про важке життя жінки з п’яничкою-трактористом — «Орав Ваня край дороги».
Особисті роздуми в роботі 1987 року: «Літа мої молоді зупинилися на калиновому мосту да прийдуть до мене у гості. Прийшли літа обарились».
У своїй творчості художниця урівноважує темне і світле, насичене і прозоре, гостре і округле та контраверсійно поєднує кольори. Дивлячись на деякі її роботи, згадуєш техніку витинанок.
Під однією з робіт вона висловилася: «Я, знаєте, не завидую ні на багатство, ні на гроші, я не завидую ні на що. Я роблю для людей. У мене в серці Бог. Роби людям добро, щоб люди жили, як квіти цвіли. Оце і все моє слово на світі…»
Насамкінець. На відкритті виставки засвітилося багато медійних персон. Я взяв коментар у соліста гурту «Козак-Систем» Івана Леньо: «У моєму житті небагато українців, яких я відношу до нашого коду ДНК, яких поважаю і відчуваю їхній вплив. Для мене Марія Приймаченко — той космос, в якому я почуваю себе українцем. І захищеним. Деякі з її робіт мені настільки подобаються, що я готовий зробити тату за її творчістю».
Художник Людмила Тесленко-Пономаренко узагальнила: «У неї був геніальний дар від народження. Їй не потрібна була освіта, професійні художники так не зроблять. Це інший світ, інша механіка творчості. В її творах виявлено прадавні знання про Україну, вони емоційно представляють світу нашу культуру».
Виставка працюватиме до 15 березня.
Комментариев нет:
Отправить комментарий