"ВСЕ ВИЩЕ, І ВИЩЕ, І ВИЩЕ"...

Про тарифи на послуги житлово-комунального господарства

На даний час однією з основних тем обговорень є чергове підвищення цін на послуги ЖКГ в Україні. Так, складно сперечатися з тим, що в порівнянні з сумами, які ми звикли платити по квитанціях ще рік тому, перші платіжки, отримані в жовтні поточного року, просто викликають паніку. Але, якщо розібратися, тарифи цього року – не забаганка влади чи недоробка відповідальних за це установ. Це вимушена необхідність.
Протягом останніх двадцяти років наші політики не говорили людям всієї правди про те, що тарифи на газ (і, як наслідок, на всі інші комунальні послуги) були низькими лише тому, що реальна вартість газу компенсувалася з державного бюджету України, причому в гігантських обсягах. За останню декаду перед затвердженням нових тарифів на газ внаслідок штучного занижених цін Україна втратила значні кошти.

Усе просто: ми дешево сплачуємо за газ, Україна за нього платить суттєво вищу ціну, різниця між «квитанцією» та «закупкою» компенсується з бюджету. А бюджет – це гроші платників податків. Як наслідок, отримуємо, що успішний бізнесмен і пенсіонерка з мінімальною пенсією сплачують одну й ту саму ціну за газ, при цьому бюджет країни стає все меншим, а це смішні зарплати лікарів, вчителів, працівників бюджетної сфери, військових. З теперішньою ситуацією, коли вартість газу ринкова, багаті платять за себе самі, а держава допомагає конкретно тим, хто реально потребує допомоги. До того ж вартість ще залежить від використання. Кожний для себе буде вирішувати, чи варто вмикати світло по всьому будинку, щоденно приймати ванну чи обігрівати квартиру від газової плити. Це не обмеження своїх потреб, а свідома економія, яка необхідна не тільки нашій країні, але й кожному з нас, як громадянину цієї країни.

Не робіть поспішних висновків, влада не заробляє на тарифах. З їх підвищенням зменшились втрати державного бюджету. Тому сталося не стільки підвищення цін, скільки скорочення державних дотацій енергетичним компаніям.

Як приклад, у 2016 році занижена ціна на газ обійшлася б державі у 170 мільярдів гривень на дотацію Нафтогазу. На субсидування населення цього року виділено 40 мільярдів гривень. Різниця - 130 мільярдів гривень - це ті кошти, які роками викрадали з карманів українського бюджету, а могли б спрямовуватись на ремонт доріг, підтримку шкіл, лікарень, будівництво нових дитячих закладів й заробітну плату працівникам бюджетної сфери.

Існує два способи знизити вартість комунальних послуг: «штучно» здешевлювати газ чи допомогти людям комплексно утеплити будинки і модернізувати інфраструктуру комунальних підприємств. У першому випадку - це безповоротно втрачені для країни гроші та неефективне споживання дорогого російського (!!!) газу. В іншому - інвестування тих самих коштів у створення робочих місць у сфері енергоефективності житлових будинків, міської інфраструктури. А це забезпечить в майбутньому стійке зростання економіки й підвищення соціальних стандартів.
Як бачимо, був обраний другий шлях, хоча Верховна Рада визнавала, що це непопулярний крок, який буде критикуватися з боку населення, а особливо монополій, які не готові втрачати свій ринок та великі прибутки.

Саме представники таких монополій, господарі яких приховують кошти в офшорах, першими розпочали заклики до масових акцій проти комунальників та шукати виходи на профспілки державних установ, у той час як необхідно було розробляти стратегії економії енергоресурсів. Поняття ж субсидування, навпаки, почали використовувати як важіль залякування населення – нібито про виникнення в майбутньому санкцій влади, метою яких є позбавлення населення житла і отримання в залежність електорату виборців.

ДЖЕРЕЛО: