Як чорнобильцю не повезло
Потворний трагізм історії, яка трапилася з Олександром Усенком, зводиться до того, що коли один давно помер, а другий лишається живим, то не відомо ще, кому повезло. Як не важко зрозуміти, лишається живим Усенко.
А тепер знайте, що він учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – Посвідчення серії А №343689 безстрокове і діє на всій території України, включаючи і окремо взятий Дніпропетровський район з курортним селищем Кіровським.
А давайте далі говорити по суті «невезучої» справи Усенка.
А давайте далі говорити по суті «невезучої» справи Усенка.
– А вона полягає в тому, – розповідає Олександр Олексійович, – що у липні 1986 року теплохід «ОС-7» Дніпропетровського річкового порту, на якому я працював мотористом, за викликом «Укррічфлоту» взяв курс на Київ. Навіщо, для яких робіт – ми не знали. Тільки у Києві отримали завдання: з Зеленого мису, де базувалися агрегати для відмивання техніки та людей і їх одягу від радіаційного бруду, уже небезпечну воду у спеціальних ємкостях відвозили хоронити на Домонтовський півострів поблизу села Плютовище.
Зелений мис правив за вахтове селище-центр для ліквідаторів Чорнобильської катастрофи. Було під боком зруйнованого реактора, його уже не існує на карті. Згодом усі ці пункти залишаться у 30-кілометровій зоні.
Ситуація була бойовою, як на війні. За 27 днів, без вихідних, при плані, доведеному нам як наказ, 185-ть годин ми у робочому режимі відпрацювали 315-ть. Екіпаж теплоходу було відзначено особливою подякою. Хоч тоді там усі збивалися з ніг і ще не мірялися, хто більший герой…
Згодом уже, у 1999 році, ліквідатора наслідків чорнобильської катастрофи О. Усенка Президент України нагородив медаллю «Захиснику Вітчизни», а влада Дніпропетровщини – медаллю «За мужність та честь». І так сталося, що саме після цих шанувань заслуг Олександра Олексійовича почало переслідувати погіршення здоров’я.
А поскільки Закон «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає (ст.55) право особам, які перебували на території радіоактивного забруднення і отримали статус ліквідаторів наслідків аварії, виходити на пенсію на десять років раніше віку, встановленого Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», то Усенко не стільки вирішив, скільки вимушений був скористатися пільгою. Зрозумілою мовою кажучи, зібрався виходити на пенсію при досягненні 50-річного віку.
Та де там – загодя подав у Пенсійний фонд Дніпропетровського району документи, а той раптом відмовив.
Причина – абзацем 7-м підпункту «г» пункту 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій учасникам чорнобильської епопеї, крім Посвідчення ліквідатора, передбачається подача і довідки про період та облік участі в ліквідації – за формою №122, затвердженої свого часу ще Держкомітетом СРСР по праці.
Олександр Олексійович же зміг надати копію Витягу з Вахтового журналу теплоходу «ОС-7», у якому зафіксовано усі рейси, причому погодинно, котрі тоді здійснив екіпаж в районі Зеленого мису та півострова Домонтовський. Подав і Пояснювальну записку до Витягу, підписану начальником порту В. Іщенком та головбухом Н. Шовкун.
Ще два списки – один працівників порту, які постраждали внаслідок аварії (підписаний, крім того ж директора В. Іщенка, і головою профкому І. Ковганичем), а другий фінансовий – працівників, які згідно Постанови Ради Міністрів, теж ще Союзу РСР, при участі в ліквідації отримали право на підвищену заробітну плату. В обох списках значиться прізвище Олександра Усенка.
Істотне зауваження: довідку за формою №122 необхідно було подавати не згідно законів про пенсійне забезпечення чи статус і соціальний захист чорнобильців. Як і не згідно урядового, бодай знову колишнього СРСР рішення. Її вимагав Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсій, затверджений Постановою Пенсійного фонду України. Себто, документ внутрішнього для фонду походження і користування – вважайте, на правах інструкції для своїх інспекторів.
Але тут ось яка оказія: на пільгову пенсію Усенко зібрався у 2008 році, коли від днів ліквідації страшної аварії багато води стекло. І у Дніпрі, і у Прип’яті. В тому числі і брудної. Дніпропетровський річпорт екіпаж теплоходу «ОС-7» споряджав колись лише у Київ. А вже у зону катастрофи своїм наказом його відряджав «Укррічфлот». Нині останнього не існує. Замість нього – Акціонерна судноплавна компанія. Яка, уявіть собі, не зберегла архівів попередника з наказами про відрядження суден.
І у Дніпропетровську зараз не порт, а ДП – дочірнє підприємство. Котре Вахтові журнали після 10 років зберігання… списало. Отож в оригіналі і журналу теплоходу «ОС-7» за 1986-й немає. А як без номеру та дати наказу про відрядження, так і без копії Бортового журналу у повному обсязі довідка №122 не дійсна. То що, правом у 50-літньому віці вийти на пенсію чорнобильцю Усенку не скористатися?
Щоб довго не переповідати якими колами пекла довелося побігати та покружляти Олександру Усенку аби домогтися дострокового – пільгового – заслуженого відпочинку, скажемо: вважити бажанню чорнобильця зобов’язав Дніпропетровський районний суд.
Що не сподобалося управлінню Пенсійного фонду у тому ж Дніпропетровському районі. Підстава, якою аргументував своє рішення суд – все той же Порядок подачі і оформлення документів передбачає ймовірність об’єктивної відсутності первинних документів про роботу і її облік в зоні аварії.
В подібних ситуаціях замість довідки №122 дає згоду на «інші документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт або об’єкт, де особою проводилися роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС». Також вважає допустимим брати до уваги показання і свідків, якщо такі є.
А в Олександра Усенка у свідки у повному складі прибув екіпаж теплоходу: капітан Юрій Красін і капітан-дублер Анатолій Коваль, механік Сергій Анохін і другий моторист Валерій Кузьменко.
За іронією долі, усі старші від О. Усенка і тому раніше на пільгових умовах вийшли на пенсії. Без проблем. Це лише в Олександра виникли «неприємності».
І хоч Пенсійний фонд у Дніпропетровському районі не здався одразу, продовжував наполягати на своєму, його запал приборкав та став на бік ліквідатора Усенка і обласний Апеляційний суд. Зобов’язав оформити йому пенсію з 15 вересня 2008 р., коли Олександр Олексійович відсвяткував полудень свого віку. Від тих пір – і до недавніх, не змовчимо – у стосунках Усенка з Пенсійним фондом району, як колись у Кайдашевій сім’ї Івана Нечуй-Левицького, запанував мир.
Знайомі дотепники жартома якось переказували навіть, ніби районний Пенсійний фонд щиро бідкається та переймається: ну яка ж замала пенсія у нашого ліквідатора найстрашнішої катастрофи минулого століття! Спершу 629 гривень на місяць, згодом – 822, пізніше – 1 тисяча 26, нарешті зараз – 1 тисяча 262, – хіба це гідні гроші сьогодні? Повірив чи ні у цю «побрехеньку» Олександр, він і не каже, лише усміхається. Але що не чекав від фонду «сюрпризу», який як сніг на голову йому випав, так це точно. Не ждав, даруйте, такої підступності. Скільки літ минуло, а «ображений» фонд, «вимушено» виплачуючи чорнобильцю пенсію, не складав, виявляється, ні зброї, ні надії про «поворот виконання судового рішення», якщо говорити юридичною мовою.
А якщо зрозумілою, то 17 березня 2015-го ухвалою Вищого адміністративного суду України «задоволено касаційну скаргу управління Пенсійного фонду у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області».
Що це значить? Що ніби за сумнівними, до кінця достеменно не встановленими підставами свого часу призначили Олександру Усенку пенсію, тому «справу направлено до суду апеляційної інстанції нижчого рівня на новий розгляд».
Один «негарний» бік цієї новини – що Пенсійний фонд домагався і домагається нині відміни пенсії Усенку, не ставлячи його до відома. Другий, ще більш шокуючий: в «суді нижчої інстанції», в обласному Апеляційному тобто, вирішили «в частині позовних заяв до ДП «Дніпропетровський річковий порт» надати О. Усенку довідку за формою №122 із зазначенням періоду роботи в зоні відчуження по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у 1986 році справу закрити».
Тобто, якщо першоджерел для видачі цієї нещасної довідки чверть століття тому не знайшлося, то їх уже не треба і шукати. Немає змоги надати – значить ставте крапку!
Але далі найцікавіше: в такому разі рішення Дніпропетровського райсуду буде визначатися на підставі інших первинних документів, в яких зазначено період роботи чи об’єкт – ну і так далі – залишається в силі чи ні? Юристи, яких ми познайомили з «колізією», в один голос твердять, що так, в силі. Адже Вищий суд «в іншій частині постанову Дніпропетровського районного залишив без змін». Іншої думки районний Пенсійний фонд. Начальник його управління В.Підодвірна підписала заяву до райсуду.
Оскільки вважає, ніби «таким чином виникають підстави для повороту виконання рішення суду та зобов’язання для О. Усенка повернути як учаснику ліквідації наслідків аварії виплачену за період з 15 вересня 2008 року по 30 квітня 2015 року пенсію в загальній сумі 75 тисяч 251 гривня 10 копійок». Як ви зрозуміли, а з травня ц.р. її Олександру Усенку уже й не виплачують. Незважаючи на те, що жодним судовим рішенням Пенсійний фонд ще не уповноважували скасовувати пенсійне забезпечення ліквідатора аварії на ЧАЕС.
І споминає зараз О. Усенко, як інші, «везучіші», в роки, коли Усенко домагався свого, говорили: «Тобі, Сашко, не повезло. Не злюбив тебе Пенсійний фонд твого району! Ось побачиш, не дасть спокою і далі – ще кликатимеш нас не раз у свідки». Як у воду дивилися. Тільки зараз ситуація така, що в суд свідчити прийде лише один свідок – колишній капітан-дублер Анатолій Коваль. Інших уже немає поміж живих. Чорнобиль передчасно відрядив їх на той світ. То гірка іронія торкається уст Сашка Усенка: «Може, мені ще й повезло?»
Комментариев нет:
Отправить комментарий